Дороги місцевого значення без позначень: як Укртрансбезпека незаконно застосовує занижену вагову норму 24 тонни

Суть проблеми

Проблема проста і водночас системна – на багатьох ділянках доріг немає жодних знаків, які б повідомляли водію, що він заїхав на дорогу місцевого значення або що тут діє обмеження маси 24 тонни. Водій керується Правилами дорожнього руху і сприймає дорогу як таку, де діють загальні вагові норми. Але саме на таких “перехідних” відрізках, польових під’їздах, переїздах між дорогами, де дорожні знаки відсутні, інспектори Укртрансбезпеки чатують і зупиняють вантажівки та намагаються застосувати не базову норму 40 або 44 тонни, а “занижену” норму 24 тонни.

Це створює штучну пастку для перевізника. Фактично водію пропонують не виконувати ПДР, а здогадуватися, яка категорія дороги “за документами”, і десь у дорозі шукати ці дані в інтернеті. Такий підхід суперечить самій логіці безпеки дорожнього руху. Оскільки в русі діє лише те, що доведено до водія встановленими засобами організації руху. Якщо обмеження не позначене знаком, воно не може бути підставою для штрафу.

Вагові норми для вантажних транспортних засобів

Норма 40 та 44 тонни як базове правило руху

Для вантажних перевезень ключовою є норма пункту 22.5 ПДР, яка встановлює допустиму фактичну масу для транспортних составів залежно від їх конструкції. У переважній більшості звичайних умов руху перевізник працює в межах базових параметрів, орієнтуючись на норму 40 тонн для відповідних составів. Для окремих типів транспортних засобів, зокрема контейнеровозів, законодавство також оперує нормами 42 та 44 тонни, які використовуються як загальне правило для зазначених типів транспортних засобів. У практиці перевізників ці значення є базовими, бо вони випливають із ПДР і застосовуються по всій країні, якщо дорожніми знаками не встановлені локальні обмеження.

Саме тому водій, який рухається дорогою без знаків обмеження ваги, має повне право виходити з базових норм ПДР. Його обов’язок – виконувати вимоги ПДР і дорожніх знаків на місці руху. Він не зобов’язаний вигадувати додаткові правила, яких немає на дорозі, і не повинен “вгадувати”, що десь існує інший норматив для іншої категорії дороги.

Норма 24 тонни для доріг місцевого значення як виняток

Норма 24 тонни – це не загальне правило, а виняток, який застосовується лише за певних умов. Сам факт існування дороги місцевого значення як категорії не означає автоматичного й “невидимого” введення обмеження для кожного водія без будь-якого попередження. Якщо держава хоче зменшити допустиму масу на конкретній ділянці, вона повинна зробити це зрозуміло і передбачувано, тобто через засоби організації руху, а насамперед через дорожні знаки.

Коли інспектор під час зупинки автомобіля заявляє, що водій їхав “місцевою дорогою”, і тому треба рахувати не 40 чи 44, а 24 тонни, він фактично підміняє механізм регулювання руху. У реальному дорожньому русі водій не може користуватися внутрішніми таблицями, переліками, розпорядженнями чи прихованими довідниками. Якщо ця “виключна” норма не доведена до водія належним способом, її застосування для штрафу є юридично дефектним.

Якими засобами встановлюються вагові обмеження

Знаки позначення вагових обмежень 24 тонни

Вагове обмеження у 24 тонни не виникає автоматично лише через належність дороги до місцевого значення. Відповідно до пункту 8.1 Правил дорожнього руху, будь-які обмеження для учасників руху встановлюються виключно за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки та інших передбачених ПДР засобів організації руху. Для введення зниженої вагової норми застосовуються заборонні дорожні знаки 3.15 або 3.16, які безпосередньо вказують допустиму фактичну масу транспортного засобу або навантаження на вісь.

Якщо відповідний знак відсутній, знижена вагова норма вважається не введеною в дію для цієї ділянки дороги. Водій не може і не повинен визначати допустиму масу транспортного засобу шляхом припущень. А також не може визначати з урахуванням внутрішніх рішень органів влади, які не відображені на місцевості. За відсутності знака 3.15 або 3.16 діє загальна вагова норма, встановлена пунктом 22.5 ПДР.

Обов’язкові знаки позначення доріг місцевого значення

Окрема проблема – як водій має визначити, що він взагалі рухається дорогою місцевого значення. Для цього також існують визначені правила. ДСТУ 4100:2021 встановлює вимоги до застосування дорожніх знаків, зокрема знака 5.66 “Номер маршруту (дороги)”. Для доріг місцевого значення цей знак має біле тло та індекс, що починається з літери “О” або “С”. Стандартом передбачено, що знак 5.66 встановлюється на початку дороги та повторюється через визначені інтервали.

Таке позначення є єдиним способом доведення статусу дороги до водія під час руху. Якщо водію в дорозі потрібно розуміти категорію маршруту, держава зобов’язана дати йому простий і безпечний спосіб – знак на місці руху. Коли такого знака немає, водій не може достовірно визначити статус дороги. А якщо статус дороги є ключовим елементом, на якому інспектор накладає штраф, то відсутність позначення руйнує саму можливість законного притягнення до відповідальності.

Пріоритет дорожніх знаків над розпорядчими документами органів влади

Як фактично відбувається позначення доріг місцевого значення

У теорії все виглядає правильно – дороги мають індекси, категорії, і ці дані можуть відображатися в розпорядчих документах або переліках. Але водій не рухається в “паперовому просторі”. Він рухається реальною дорогою, де рішення держави повинні бути відображені фізично – знаками, розміткою, інформаційними щитами. Фактично місцеві дороги не позначені знаками 5.66, а вагові обмеження на цих дорогах не позначені знаком 3.15 або 3.16. А тому водій фактично отримує нуль інформації про будь-які спеціальні правила.

Саме в цій частині виникає протиправна практика застосування штрафів. Інспектор посилається на абстрактний “статус дороги”, який не видно на місці, і перетворює це на підставу штрафу. Така практика є небезпечною, бо вона дозволяє карати за те, що не було повідомлено. А там, де немає передбачуваності, немає і справедливого контролю.

Чим повинен керуватись водій в дорозі

Правильна відповідь одна – водій керується ПДР і дорожніми знаками на місці руху. Пункт 8.1 ПДР визначає вичерпний набір засобів регулювання руху. Пункт 8.2 ПДР закріплює пріоритет дорожніх знаків перед іншими елементами організації руху. При цьому, логіка системи така, що водій виконує те, що йому показано на дорозі. Верховний Суд неодноразово наголошував, що відсутній або неналежно встановлений дорожній знак не створює для водія обов’язку і не може бути підставою для притягнення до відповідальності. Такі правові позиції викладені, зокрема, у постановах від 29.05.2018 у справі №727/6565/17 та від 14.08.2019 у справі №199/8466/16.

Вимога “перевіряй статус дороги в інтернеті” не є правилом дорожнього руху. Це не просто незручна порада інспектора. Це юридично хибна позиція, бо вона перекладає на водія обов’язки держави. Держава має встановити знаки. Водій має виконати знаки. Якщо держава не виконала свій обов’язок, водій не може бути винним та нести відповідальність.

Чому такі штрафи є умисними і протиправними

Свідоме ігнорування обов’язку встановлення дорожніх знаків

У реальних справах часто повторюється одна і та сама схема. Інспектори з’являються саме там, де є “сіра зона” – короткі ділянки без знаків, де можна заявити, що це місцева дорога, і застосувати норму 24 тонни. При цьому водію прямо повідомляють, що знаків немає, але це “не їх компетенція”. Така позиція виглядає як намагання одночасно використати відсутність знаків як зручність для контролю і уникнути відповідальності за цю відсутність.

Юридично це не працює. Якщо орган влади накладає штраф, він зобов’язаний довести правомірність своїх дій і наявність усіх елементів порушення. Неможливо довести порушення правила, яке не було встановлене належним способом. Неможливо довести вину, якщо водій не мав об’єктивної можливості зрозуміти, що діє інша норма. Неможливо говорити про “перевищення 24 тонни”, коли саме застосування 24 тонни не доведено до водія дорожніми знаками.

Штрафування без позначень як фіскальна практика

Коли обмеження маси не позначені дорожніми знаками, контроль втрачає превентивний характер і набуває фіскальної спрямованості. За відсутності видимих правил водій не може коригувати свою поведінку заздалегідь, а отже не має можливості уникнути порушення. У таких умовах застосування заниженої норми 24 тонни відбувається не як захід організації руху, а як спосіб формального застосування зниженої норми без попереднього встановлення правил руху. Це зміщує акцент із безпеки та передбачуваності на донарахування штрафів.

Відсутність знаків створює простір для довільного тлумачення з боку контролюючого органу. Інспектор фактично самостійно визначає, яку норму застосувати, вже після зупинки транспортного засобу. При цьому посилається на обставини, які не були доведені до відома водія під час руху. Така практика суперечить принципу правової визначеності, оскільки правила мають діяти наперед, а не оголошуватися після їх нібито порушення. У результаті контроль перестає виконувати регулятивну функцію і перетворюється на інструмент наповнення бюджету за рахунок правової невизначеності.

Відсутність складу правопорушення при відсутності дорожніх знаків

Неможливість визначити статус дороги під час руху

Склад правопорушення починається з об’єктивної сторони – має існувати правило і має бути порушення цього правила. Якщо водій фізично не може визначити, що дорога є місцевою, бо немає знака 5.66, він не може усвідомлювати зміну допустимої маси. Якщо немає знака 3.15 або 3.16, водій не бачить локального обмеження. У такій ситуації вимога “ти мав знати” не має юридичного підґрунтя, бо знання в дорожньому русі забезпечується не “чутками” і не “переліками”, а знаками.

Навіть якщо припустити, що десь існує розпорядчий документ про перелік доріг, він не замінює дорожній знак. ПДР не передбачають механізму “встановлення обмежень через сайт”. А Конституція України в статті 57 закріплює принцип, що нормативні акти, які визначають права і обов’язки, мають бути доведені до відома населення належним чином. Інакше вони нечинні для застосування проти особи. У дорожньому русі таким належним способом є саме знаки та інші передбачені ПДР засоби.

Відсутність складу правопорушення

Коли немає знаків, немає правової підстави застосовувати “занижену” норму 24 тонни як основу для штрафу. Діє базова норма пункту 22.5 ПДР – 40 або 44 тонни залежно від типу транспортного засобу та умов перевезення. Якщо маса транспортного засобу перебуває в межах базової норми, правопорушення відсутнє.

Саме тому в судових спорах такі постанови мають шанси на скасування, коли перевізник правильно будує позицію. Потрібно показати суду, що орган не довів ключову умову – наявність законно встановленого обмеження на конкретній ділянці. Потрібно послатися на ПДР, на ДСТУ щодо обов’язкових знаків, на практику Верховного Суду про неналежні знаки, і на принцип правової визначеності. Після цього штраф виглядає тим, чим він часто і є – наслідком неправомірного тлумачення і спроби підмінити дорожні знаки внутрішніми документами.

Висновки

Ситуація з застосуванням норми 24 тонни на дорогах без будь-яких позначень демонструє системну проблему у сфері габаритно-вагового контролю. Правила дорожнього руху побудовані на принципі передбачуваності – водій зобов’язаний виконувати лише ті вимоги, які чітко і однозначно доведені до нього дорожніми знаками. Якщо на дорозі відсутні знаки 3.15 або 3.16, то локальне вагове обмеження не встановлене. Якщо відсутній знак 5.66, водій не може визначити статус дороги як місцевої під час руху.

Застосування заниженої вагової норми 24 тонни без належних дорожніх позначень є підміною механізму регулювання дорожнього руху. У таких умовах діє базова норма пункту 22.5 ПДР – 40 або 44 тонни залежно від типу транспортного засобу. Перекладання на водія обов’язку здогадуватися про “приховані” правила суперечить принципу правової визначеності та не відповідає логіці ПДР. Там, де немає встановлених знаків, немає і правових підстав для застосування спеціальної зниженої норми та накладення штрафу.

Репост через: