Їзда на автомобілі, будучи позбавленим права керування: чи є це злочином?

Вступ

Водій, якого суд позбавив права керування автомобілем, знову сідає за кермо. Закон передбачає за це адміністративний штраф. Однак поліція може ініціювати також кримінальне провадження за умисне невиконання судового рішення.

У результаті за одну поїздку водію може загрожувати не лише штраф, а й кримінальне покарання та судимість. Виникає закономірне питання: чому за порушення, прямо передбачене КУпАП, людину можуть притягнути до кримінальної відповідальності?

Кримінальна відповідальність у таких випадках можлива, але не автоматична. Для цього необхідно довести всі ознаки злочину. Особливо важливо встановити, чи законним буде одночасне застосування адміністративного та кримінального покарання за один факт керування.

Адміністративна відповідальність за їзду після позбавлення прав

Частина 4 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення прямо передбачає відповідальність за керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування. За таке порушення встановлено штраф 20 400 грн.

Якщо протягом року особа повторно вчиняє порушення, передбачене частинами 2–4 цієї статті, застосовується частина 5 статті 126 КУпАП. Вона передбачає штраф 40 800 грн, позбавлення права керування на строк від п’яти до семи років та оплатне вилучення транспортного засобу або без такого.

Законодавець установив спеціальну адміністративну відповідальність за керування після позбавлення права. Тому поліція не має підстав автоматично розцінювати кожне таке порушення як злочин. Кримінальна кваліфікація потребує самостійного правового обґрунтування.

Кримінальна відповідальність за невиконання рішення суду

Частина 1 статті 382 Кримінального кодексу України передбачає відповідальність за умисне невиконання судового рішення, яке набрало законної сили, або перешкоджання його виконанню.

Санкція цієї норми передбачає штраф від 8 500 до 17 000 грн або позбавлення волі на строк до трьох років. Отже, наслідки кримінального обвинувачення можуть бути значно серйознішими за адміністративний штраф.

Якщо суд позбавив особу права керування, а вона свідомо продовжує керувати автомобілем усупереч чинній забороні, такі дії можуть кваліфікуватися за статтею 382 КК України. Причому для цього не обов’язково, щоб водій спричинив ДТП або інші шкідливі наслідки.

Однак кримінальна відповідальність можлива лише за наявності всіх обов’язкових ознак злочину. Відсутність хоча б однієї з них виключає відповідну кримінально-правову кваліфікацію.

Відмінність адміністративного порушення від злочину

Стаття 126 КУпАП встановлює відповідальність за керування транспортним засобом особою, позбавленою відповідного права. Натомість стаття 382 КК України захищає обов’язковість виконання судових рішень.

Таким чином, ці норми охороняють різні правовідносини. Проте це не означає, що за кожну поїздку після позбавлення права керування обов’язково настають два види відповідальності.

Для адміністративного правопорушення необхідно встановити факт керування особою, позбавленою відповідного права, та інші ознаки складу. Для кримінального правопорушення додатково має бути доведене саме умисне невиконання судового рішення, яке набрало законної сили.

Наявність адміністративної норми сама по собі не виключає застосування кримінальної. Однак різниця між юридичними складами правопорушень також не дозволяє безумовно двічі карати людину за ті самі фактичні обставини.

Саме тому необхідно розмежовувати два питання: чи містять дії водія ознаки злочину та чи допускається повторне переслідування за конкретний епізод керування.

Знання про рішення суду та прямий умисел

За частиною 2 статті 24 КК України прямий умисел передбачає усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру своїх дій, передбачення їхніх наслідків та бажання їх настання. Для злочину, передбаченого статтею 382 КК України, прямий умисел є обов’язковою ознакою.

Якщо водій достовірно знав про чинне рішення суду щодо позбавлення права керування, усвідомлював встановлену заборону, але свідомо сів за кермо, це може підтверджувати прямий умисел. При цьому бажання доїхати до магазину, роботи чи іншого місця не виключає умисного невиконання судового рішення.

Водночас знання про існування судової постанови не завжди тотожне знанню про чинну заборону. Особа могла знати про рішення, але не бути обізнаною про набрання ним законної сили. Також можуть виникати обґрунтовані питання щодо правильного визначення строку позбавлення права керування.

За таких обставин необхідно перевірити, чи справді водій усвідомлював чинність заборони саме на момент поїздки. Однак простого твердження про незнання недостатньо. Відповідні обставини мають оцінюватися з урахуванням усіх доказів.

Для захисту принципове значення має не формальне заперечення умислу, а встановлення фактичної обізнаності водія про зміст і чинність судової заборони.

Позиція Верховного Суду

Верховний Суд підтвердив можливість кримінальної відповідальності за свідоме керування автомобілем усупереч судовому рішенню про позбавлення такого права.

У постанові від 27 січня 2025 року у справі №685/1196/23 Касаційний кримінальний суд зазначив, що невиконання судового рішення характеризується прямим умислом. При цьому особиста мета поїздки не виключає кримінальної відповідальності.

Цей підхід підтверджено також постановою Верховного Суду від 30 червня 2026 року у справі №347/828/25. Суд визнав можливим застосування частини 1 статті 382 КК України до особи, яка свідомо керувала автомобілем усупереч чинному рішенню про позбавлення права керування.

Отже, захист не повинен будуватися лише на твердженні, що стаття 126 КУпАП виключає кримінальну відповідальність. Така позиція не узгоджується з висновками Верховного Суду.

Натомість необхідно перевіряти наявність усіх ознак злочину, законність кримінального обвинувачення та дотримання заборони подвійного переслідування. Висновки Верховного Суду щодо можливості кримінальної відповідальності не означають, що одночасне призначення двох покарань за один епізод завжди є законним.

Заборона подвійного покарання за одну поїздку

Найбільш спірна ситуація виникає тоді, коли водія вже остаточно оштрафували за конкретну поїздку за частиною 4 статті 126 КУпАП, а потім за той самий епізод притягують до кримінальної відповідальності за статтею 382 КК України.

Стаття 61 Конституції України забороняє двічі притягувати особу до юридичної відповідальності одного виду за одне правопорушення. Водночас адміністративна та кримінальна відповідальність формально належать до різних видів.

Проте стаття 4 Протоколу №7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає ширшу гарантію проти повторного кримінального переслідування. Для її застосування значення має не лише назва провадження, а й фактичний характер правопорушення та покарання.

Адміністративний штраф за статтею 126 КУпАП має каральне та превентивне призначення. Тому існують вагомі підстави оцінювати таке провадження як кримінальне в автономному розумінні Конвенції. Однак відповідна правова оцінка повинна здійснюватися з урахуванням критеріїв ЄСПЛ.

Якщо водія вже остаточно покарали за одну поїздку, а потім незалежно від першої справи повторно переслідують за ті самі факти, це може порушувати принцип non bis in idem.

Умови законності двох покарань

Європейський суд з прав людини не встановлює абсолютної заборони на два пов’язані провадження. У рішенні «A and B v. Norway» визначено умови, за яких їх поєднання може відповідати Конвенції.

Для цього обидва провадження повинні бути достатньо пов’язані за змістом і часом, переслідувати взаємодоповнювальні цілі та бути передбачуваними для особи. Органи влади мають уникати невиправданого дублювання доказування. Крім того, раніше призначене покарання повинно враховуватися, щоб загальна відповідальність не стала надмірною.

Отже, два покарання за один факт керування можуть бути законними лише за дотримання відповідних гарантій. Якщо такі умови відсутні, виникають підстави для заперечення повторного кримінального переслідування.

Особливо важливо не плутати два різні факти. Штраф за попереднє керування у стані сп’яніння, за яке водія позбавили права, не є другим покаранням за наступну поїздку. Питання подвійного покарання виникає саме тоді, коли адміністративне та кримінальне провадження стосуються одного й того самого нового епізоду керування.

Тому під час захисту потрібно порівняти фактичні обставини обох проваджень, перевірити остаточність адміністративного рішення та встановити, чи відповідають дії держави критеріям ЄСПЛ. Сам факт сплати адміністративного штрафу не гарантує автоматичного закриття кримінальної справи.

Обставини, які повинна довести прокуратура

За статтями 91 і 92 Кримінального процесуального кодексу України обов’язок доказування події кримінального правопорушення, винуватості особи та форми вини покладається на сторону обвинувачення.

У справі за статтею 382 КК України необхідно довести існування конкретного судового рішення про позбавлення права керування, набрання ним законної сили та чинність встановленої заборони на момент поїздки. Крім того, мають бути підтверджені факт керування автомобілем і прямий умисел на невиконання судового рішення.

Особливе значення має доказування обізнаності водія. Для цього можуть досліджуватися матеріали судової справи, вручення постанови, участь водія в судовому засіданні, результати апеляційного перегляду та інші докази. При цьому відсутність особистого отримання копії рішення сама по собі не завжди виключає доведення обізнаності.

Самого запису в поліцейській базі про позбавлення права керування недостатньо для автоматичного доведення прямого умислу. Так само перебування людини в салоні автомобіля не доводить, що вона фактично керувала ним під час руху.

Відповідно до статті 17 КПК України всі сумніви щодо доведеності вини тлумачаться на користь обвинуваченого. Тому відсутність належних доказів хоча б однієї обов’язкової ознаки злочину повинна мати відповідні правові наслідки.

Аргументи адвоката на захист водія

Першочергове завдання захисту — перевірити законність самого кримінального обвинувачення. Необхідно встановити, чи справді судове рішення набрало законної сили та чи діяла заборона на момент поїздки. Якщо відповідне рішення не набрало законної сили, це виключає його умисне невиконання за статтею 382 КК України.

Наступний напрям — перевірка доказів прямого умислу. Якщо водій не був обізнаний про чинну заборону, а прокуратура не довела протилежного, є підстави заперечувати наявність суб’єктивної сторони злочину. Водночас аргументи захисту повинні спиратися на реальні обставини справи, а не лише на пояснення про відсутність наміру порушувати закон.

Особливу увагу необхідно приділяти забороні подвійного переслідування. Якщо за той самий епізод водія вже остаточно покарали адміністративно, адвокат повинен оцінити можливість застосування принципу non bis in idem. За наявності відповідного порушення слід вимагати усунення незаконного повторного переслідування.

Окремо необхідно перевіряти законність доказів, отриманих правоохоронними органами. Відповідно до статті 87 КПК України докази, отримані внаслідок істотного порушення прав людини, є недопустимими. Такі матеріали не можуть використовуватися для обґрунтування обвинувального вироку.

Для правильного захисту важливо також розуміти особливості адміністративної відповідальності. Докладніше про це можна прочитати у статті «Яка відповідальність за їзду після позбавлення права керування». Питання застосування суворих стягнень розглянуто також у матеріалі «Суд оштрафував водія мопеда і позбавив права керування».

Адвокати юридичної компанії «Дорожній Адвокат» здійснюють захист водіїв у справах, пов’язаних із позбавленням права керування та кримінальними обвинуваченнями. Професійна правова допомога дозволяє перевірити дії поліції, встановити недоліки обвинувачення та сформувати обґрунтовану позицію захисту.

Висновок

Керування автомобілем після позбавлення права керування прямо передбачене статтею 126 КУпАП як адміністративне правопорушення. Водночас свідоме невиконання чинного судового рішення може утворювати склад злочину за статтею 382 КК України.

Однак кримінальна відповідальність не може наставати автоматично лише через факт керування. Прокуратура зобов’язана довести чинність судової заборони, обізнаність водія та прямий умисел на невиконання рішення суду.

Не менш важлива заборона подвійного переслідування. Якщо водія вже остаточно покарали за той самий епізод керування, законність подальшого кримінального провадження необхідно перевіряти відповідно до гарантій Європейської конвенції з прав людини.

Водій не зобов’язаний визнавати кримінальну вину лише через попереднє позбавлення права керування. Кожна ознака злочину повинна бути належно доведена, а необґрунтоване кримінальне переслідування — оскаржене. Саме на цьому має ґрунтуватися ефективний адвокатський захист.

Репост через: