Водій не зобов’язаний доводити невинуватість: обов’язок доказування покладено на поліцію

Вступ

Поліцейський звинувачує водія у порушенні Правил дорожнього руху, але не надає жодного доказу. Натомість вимагає від водія пояснити, чому той не винен. Іноді інспектор узагалі обмежується словами, що особисто бачив порушення. Такий підхід є неприпустимим, оскільки перекладає обов’язок доказування з поліції на громадянина.

Водій не зобов’язаний доводити свою невинуватість або спростовувати припущення інспектора. Саме поліція повинна встановити факт порушення та підтвердити його належними доказами. Посадовий статус поліцейського не надає його словам особливої доказової сили. Якщо звинувачення не доведене, відсутність доказів невинуватості у водія не може виправдовувати накладення штрафу.

Обов’язок доказування порушення ПДР покладено на поліцію

Частина друга статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення прямо визначає, хто повинен збирати докази. Цей обов’язок покладено на осіб, уповноважених складати протоколи відповідно до статті 255 КУпАП. У справах про порушення ПДР відповідні повноваження мають працівники поліції. Закон не зобов’язує водія самостійно збирати докази своєї невинуватості.

Інспектор повинен встановити конкретне порушення та підтвердити обставини його вчинення. Він не вправі перекладати цей обов’язок на водія, вимагаючи надати відеозапис або знайти свідків. Якщо поліцейський не зібрав достатніх доказів, це недолік його роботи. Такий недолік не може створювати для водія обов’язок доводити протилежне.

Стаття 280 КУпАП додатково зобов’язує посадову особу встановити, чи було вчинено правопорушення та чи винна конкретна особа. Це означає, що саме інспектор повинен з’ясувати обставини звинувачення. Поліція не має права спочатку визнати водія винним, а потім вимагати від нього доказів невинуватості.

Презумпція невинуватості водія

Стаття 62 Конституції України закріплює презумпцію невинуватості у кримінальному провадженні. Верховний Суд визнає застосування цього принципу також у справах про адміністративні правопорушення. Усі обґрунтовані сумніви щодо події правопорушення та вини особи повинні тлумачитися на її користь.

Водій не повинен доводити, що не перетинав дорожню розмітку, не проїжджав на заборонений сигнал або не перевищував швидкість. Саме поліція зобов’язана підтвердити конкретне порушення. Недоведеність вини не може тлумачитися проти водія лише через його нездатність спростувати звинувачення.

Важливою гарантією є також стаття 63 Конституції України. Вона захищає особу від відповідальності за відмову давати пояснення щодо себе. Тому мовчання водія не може використовуватися як самостійний доказ порушення. Інспектор повинен доводити вину доказами, а не вимагати від громадянина виправдовуватися.

Доказова сила тверджень поліцейського

Особливо небезпечною є практика, коли інспектор вважає власні слова достатньою підставою для штрафу. Поліцейський заявляє, що особисто спостерігав порушення, але об’єктивних підтверджень не надає. При цьому вимагає від водія спростувати його твердження. Фактично службове переконання посадової особи намагаються представити як доведений юридичний факт.

Твердження поліцейського не мають наперед установленої доказової сили. Його службове становище не створює презумпції достовірності кожного звинувачення. Пояснення інспектора підлягають перевірці та оцінці разом з іншими доказами. Постанова про штраф також не може сама по собі підтверджувати правдивість викладених у ній обставин.

Принципову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 08.07.2020 у справі №463/1352/16‑а. Суд визнав необґрунтованим покладення на водія обов’язку доводити невинуватість. Пояснення інспектора, який сам виніс постанову, у цій справі не були визнані достатнім об’єктивним доказом. Верховний Суд наголосив, що правомірність рішення повинен доводити суб’єкт владних повноважень.

Особливо показово, що нижчі суди фактично вимагали від водія довести свою невинуватість. Верховний Суд визнав такий підхід помилковим. Це підтверджує принципову адвокатську позицію: поліцейський не може вимагати безумовної довіри до своїх слів лише через наявність владних повноважень.

Аналогічна проблема виникає, коли поліція посилається виключно на службовий рапорт інспектора. Такий документ необхідно оцінювати за змістом і доказовим значенням, а не за посадою його автора. Детальніше цю проблему розглянуто у статті «Рапорт інспектора не може бути доказом по справі».

Недостатність доказів порушення ПДР

Стаття 251 КУпАП допускає використання різних доказів, зокрема фото- та відеозаписів, показань технічних приладів і свідків. Тому відсутність відеозапису не завжди автоматично означає незаконність штрафу. Проте поліцейський повинен мати інші належні та достатні підтвердження. Відсутність доказів у поліції не можна компенсувати вимогами до водія довести свою невинуватість.

Наявність відеозапису також не гарантує доведеності порушення. Наприклад, інспектор може записати лише розмову з водієм після зупинки. На такому відео поліцейський повідомляє про порушення, але сама подія відсутня. Подібний запис не стає доказом правдивості звинувачення лише через те, що розмову зафіксовано камерою.

Інша ситуація виникає, коли водій має власний відеореєстратор. Він може добровільно використати запис для спростування тверджень поліцейського. Однак наявність такого права не створює обов’язку збирати докази замість інспектора. Про доказове значення записів детальніше йдеться у статті «Для чого водієві потрібен відеореєстратор на практиці?».

Визнання вини водієм не звільняє поліцію від доказування

Іноді поліцейський намагається отримати від водія усне визнання порушення замість збирання доказів. Така практика особливо небезпечна, коли розмову записують на нагрудну камеру. Надалі інспектор може посилатися на слова водія як на підтвердження правомірності штрафу. Проте саме визнання вини не замінює належного встановлення правопорушення.

У постанові Верховного Суду від 08.07.2020 у справі №177/525/17 сформульовано важливий висновок. Самого визнання порушення ПДР недостатньо для підтвердження законності рішення поліції за відсутності інших належних доказів. Навіть така згода не звільняє суб’єкта владних повноважень від обов’язку доказування.

Це має принципове значення для захисту водія. Якщо навіть визнання вини не звільняє поліцію від доказування, то заперечення вини тим більше не створює такого обов’язку для громадянина. Поліцейський не може будувати звинувачення виключно на словах водія або його небажанні сперечатися. Докладніше зазначену позицію розкрито у статті «Згода водія з порушенням ПДР не є доказом».

Обов’язок поліції довести правомірність штрафу в суді

Частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України прямо визначає обов’язок доказування у спорах із державними органами. Якщо водій оскаржує постанову, саме відповідний суб’єкт владних повноважень повинен довести її правомірність. Поліція зобов’язана надати суду наявні матеріали, які підтверджують законність прийнятого рішення.

Це означає, що водій не повинен доводити відсутність кожної обставини, яку стверджує поліцейський. Позивач обґрунтовує свої вимоги, але не зобов’язаний замість поліції доводити невинуватість. Відповідач повинен підтвердити правомірність звинувачення, яке стало підставою для штрафу.

Частина п’ята статті 77 КАС України встановлює додаткове обмеження. У спорах щодо протиправності рішень суб’єктів владних повноважень суд не може довільно витребовувати докази від позивача. Виняток стосується доказів обставин, за яких, на думку позивача, порушено його права чи інтереси. Отже, навіть правила судового доказування не дозволяють перекладати на водія обов’язок державного органу.

Відсутність у водія доказів невинуватості не доводить законності штрафу. Якщо поліція не підтвердила порушення, суд не повинен заповнювати прогалини її доказування припущеннями. Саме такий підхід відповідає презумпції невинуватості та правовим висновкам Верховного Суду.

Правова позиція адвокатів щодо обов’язку доказування

Спроби поліції вимагати від водія доказів невинуватості повинні отримувати принципову правову оцінку. Інспектор наділений владними повноваженнями, тому зобов’язаний використовувати їх відповідально та законно. Він не може підміняти докази службовим авторитетом, суб’єктивними твердженнями або вимогами до громадянина виправдовуватися.

Адвокатський захист у таких справах має ґрунтуватися насамперед на перевірці доказів поліції. Необхідно встановити, чи доведені фактичні обставини та чи достатньо матеріалів для підтвердження звинувачення. Якщо належних доказів немає, вимоги поліцейського довести невинуватість повинні відхилятися як юридично безпідставні.

Юридична компанія «Дорожній Адвокат» здійснює захист водіїв у спорах щодо необґрунтованих штрафів поліції. Наші адвокати аналізують докази та використовують правові позиції Верховного Суду. Ми відстоюємо принцип: саме держава повинна довести порушення, а не громадянин — свою невинуватість.

Висновок

Водій не зобов’язаний доводити, що не порушував Правил дорожнього руху. Збирання доказів покладено на уповноважених посадових осіб, а доведення правомірності оскаржуваної постанови — на відповідний державний орган. Це передбачено законодавством і підтверджено правовими висновками Верховного Суду.

Поліцейський не має права перекладати власний обов’язок доказування на водія. Його слова, припущення або посадовий статус не замінюють належних доказів. Навіть визнання порушення водієм не звільняє поліцію від необхідності обґрунтувати штраф.

Головний правовий принцип незмінний: не водій повинен доводити, що він невинуватий, а поліція зобов’язана довести, що він вчинив конкретне правопорушення. Якщо порушення не доведене, громадянин не може нести відповідальність лише на підставі припущень інспектора.

Репост через: