Адвокат роз'яснює, коли іноземці можуть заборонити в'їзд в Україну

Вступ

Заборона в’їзду в Україну може на кілька років позбавити іноземця можливості відвідувати родину, працювати або вести бізнес. Часто про таке обмеження людина дізнається безпосередньо на кордоні. Проте прикордонники не можуть забороняти в’їзд на власний розсуд. Кожне рішення повинно мати законну підставу, належне обґрунтування та відповідати встановленій процедурі.

Законодавство передбачає різні підстави й строки заборони в’їзду. Водночас рішення прикордонників може бути незаконним через відсутність доказів, перевищення повноважень або порушення процедури. Іноземець має право оскаржити таке рішення та вимагати усунення його наслідків. Розглянемо, коли прикордонники можуть встановити заборону та як захистити права іноземця.

Правові підстави заборони в’їзду іноземцям

Підстави для заборони в’їзду визначені статтею 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Порядок прийняття відповідних рішень прикордонниками встановлений Інструкцією № 946, затвердженою наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 05.12.2011. Зокрема, пункт 2.1 розділу II Інструкції визначає випадки, у яких прикордонний орган може встановити таке обмеження.

Заборона допускається, якщо іноземець подав завідомо неправдиві відомості або підроблені документи. Підставою також може бути використання підробленого, пошкодженого чи неналежного паспортного документа або візи. Однак звичайна технічна помилка не завжди свідчить про свідоме надання неправдивих відомостей. Прикордонники повинні встановити обставини, які підтверджують конкретну законну підставу.

image

Обмеження можливе через порушення правил перетинання державного кордону або невиконання законних вимог прикордонників. Окремою підставою є незаконне перетинання кордону поза пунктами пропуску чи відповідна спроба в контрольованому прикордонному районі. Водночас конфлікт із посадовою особою сам собою не доводить порушення закону. Необхідно встановити конкретні протиправні дії іноземця.

Заборона також передбачена за порушення встановленого порядку в’їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї. Відповідальність може наставати й за невиконання раніше ухваленого рішення про заборону в’їзду. Окрему категорію становлять рішення, пов’язані із забезпеченням національної безпеки та охороною державного кордону. Такі повноваження не звільняють державний орган від обов’язку діяти відповідно до закону.

Підставою можуть бути й невиконані судові рішення, адміністративні стягнення або майнові зобов’язання після попереднього перебування в Україні. Проте не кожен несплачений штраф автоматично дає право заборонити в’їзд. Необхідно перевірити характер зобов’язання, його невиконання та законність процедури встановлення обмеження.

Повноваження прикордонників та інших державних органів

Рішення про заборону в’їзду можуть ухвалювати різні державні органи. Частина третя статті 13 Закону № 3773-VI наділяє відповідними повноваженнями Державну міграційну службу, Службу безпеки України, органи охорони державного кордону та уповноважені підрозділи Національної поліції. Однак кожен із цих органів діє лише в межах визначеної законом компетенції.

image

Прикордонники можуть самостійно приймати рішення за підставами, передбаченими Інструкцією № 946. Водночас вони зобов’язані виконувати чинні рішення інших уповноважених органів під час прикордонного контролю. Тому виявлення заборони в інформаційній базі не завжди означає, що її встановили саме прикордонники. Для належного захисту необхідно визначити орган, який ухвалив первинне рішення.

Неправильне встановлення суб’єкта владних повноважень може ускладнити оскарження. Наприклад, заборона, встановлена Службою безпеки України, не стає рішенням прикордонної служби лише через її виконання на кордоні. Саме тому перед зверненням до суду потрібно отримати інформацію про орган, дату та підставу ухвалення рішення.

Строки заборони в’їзду в Україну

Загальний строк заборони становить три роки відповідно до частини третьої статті 13 Закону № 3773-VI. Саме такий строк передбачений пунктом 2.3 розділу II Інструкції № 946 для загальних підстав. Однак окремі порушення мають інші правові наслідки. Тому тривалість обмеження повинна відповідати конкретній нормі законодавства.

П’ятирічна заборона встановлюється у випадках, передбачених частиною другою статті 14 та частиною першою статті 30 Закону № 3773-VI. Зокрема, це стосується незаконного перетинання кордону поза пунктами пропуску та примусового видворення. Такий строк також передбачений для окремих випадків невиконання рішення про примусове повернення, виявлених під час виїзду.

image

Особливий порядок діє у випадку умисного невиконання попередньої заборони. Частина третя статті 13 Закону № 3773-VI передбачає додаткові десять років обмеження. Вони приєднуються до частини попереднього строку, яка не спливла на момент ухвалення повторного рішення. Застосування цього правила повинно відповідати умовам пункту 2.3 Інструкції № 946 та статті 203-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до пункту 3.7 Інструкції № 946 строк обчислюється з дати затвердження постанови. Якщо заборони встановили різні органи, строки кожного рішення обчислюються окремо. Додавання строків допускається лише у передбачених законом випадках. Отже, прикордонники не вправі довільно продовжувати обмеження.

Окремо пункт 5.3 розділу V Інструкції передбачає заборону до виконання визначених зобов’язань. Йдеться про зобов’язання, покладені рішеннями судів або інших уповноважених органів. Таке обмеження не тотожне забороні на три чи п’ять років. Його правові наслідки залежать від відповідної підстави та виконання встановлених зобов’язань.

Відмінність заборони в’їзду від відмови у перетинанні кордону

Заборона в’їзду та відмова в перетинанні державного кордону мають різну правову природу. Відмова регулюється статтею 14 Закону України «Про прикордонний контроль». Вона оформлюється окремим обґрунтованим рішенням уповноваженої посадової особи. У документі повинні бути зазначені конкретні причини відмови.

image

Наприклад, іноземцю можуть відмовити через відсутність необхідних документів або недотримання встановлених умов в’їзду. Проте така відмова не означає автоматичного встановлення багаторічної заборони. Для цього необхідне окреме рішення за відповідною законною підставою. Отже, прикордонники не можуть підміняти одну процедуру іншою.

Водночас чинна заборона в’їзду є підставою для відмови у перетинанні кордону. Пункт 3.10 Інструкції № 946 прямо передбачає оформлення відповідної відмови іноземцю, якому вже заборонено в’їзд. У такому випадку можуть існувати два окремі рішення. Кожне має власні підстави та порядок оскарження.

Процедура прийняття постанови про заборону в’їзду

Порядок оформлення постанови у пункті пропуску встановлений розділом III Інструкції № 946. Відповідно до пункту 3.1 уповноважений старший прикордонного наряду складає довідку про встановлені обставини. У ній зазначаються персональні дані іноземця, характер порушення та підстава майбутнього рішення. Відомості повинні підтверджуватися матеріалами перевірки.

Пункт 3.2 Інструкції передбачає долучення копій паспортних документів та відповідних матеріалів адміністративних проваджень. За наявності використовуються пояснення свідків, результати перевірок і відомості інформаційних баз. Саме ці матеріали повинні підтверджувати фактичні підстави заборони. Формального припущення прикордонника для належного обґрунтування постанови недостатньо.

image

На підставі довідки готується постанова у двох примірниках. Відповідно до пунктів 3.4–3.6 Інструкції матеріали передаються начальнику органу охорони державного кордону або його першому заступнику. Уповноважена посадова особа повинна розглянути їх протягом трьох годин після доповіді. За відсутності достатніх підстав вона зобов’язана утриматися від ухвалення рішення.

Постанову затверджує саме уповноважена посадова особа, визначена Інструкцією. Підпис старшого зміни на підготовленому документі не замінює такого затвердження. Водночас розділи IV–VI Інструкції передбачають спеціальні процедури для окремих підстав заборони. Зокрема, під час примусового повернення, видворення або за певних невиконаних зобов’язань окрема довідка може не складатися.

Після ухвалення постанови рішення оголошується іноземцю мовою, якою він володіє. Така вимога прямо передбачена пунктом 3.9 Інструкції № 946. У паспортному документі проставляється відповідна відмітка із зазначенням строку заборони. Рішення також реєструється, а інформація передається до відповідної бази даних.

Відповідно до пункту 7.1 Інструкції орган повідомляє інформаційний центр про прийняту заборону протягом години. При цьому сама відмітка в паспорті не замінює законного рішення. Так само відсутність штампа не обов’язково означає відсутність чинної заборони. Юридичне значення має належне рішення уповноваженого органу.

Підстави незаконності постанови прикордонників

Рішення прикордонників підлягає перевірці не лише на формальну відповідність процедурі. Частина друга статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює критерії законності рішень державних органів. Зокрема, суд перевіряє повноваження, обґрунтованість, добросовісність, розсудливість і пропорційність рішення. Обмеження прав іноземця повинно відповідати законній меті та враховувати істотні обставини.

Однією з підстав протиправності може бути відсутність доказів порушення. Наприклад, прикордонники стверджують, що іноземець надав завідомо неправдиві відомості. Однак матеріали не підтверджують усвідомленого характеру таких дій. За цих обставин законність постанови може бути обґрунтовано поставлена під сумнів.

Іншим порушенням є посилання на невиконання законної вимоги без належного підтвердження її змісту. Прикордонний орган повинен встановити, яка саме вимога була висунута та чому її невиконання є протиправним. Суперечності між постановою, протоколом, поясненнями та іншими матеріалами можуть мати істотне доказове значення. Їх необхідно оцінювати у сукупності.

Порушення компетенції також може бути підставою для скасування постанови. Рішення повинно ухвалюватися уповноваженим органом у передбачений законом спосіб. Неналежне затвердження або недотримання обов’язкової процедури можуть свідчити про протиправність акта. При цьому значення порушення оцінюється з урахуванням конкретних обставин справи.

Окремої уваги потребують рішення, ухвалені з мотивів національної безпеки. Держава має право захищати власні інтереси, однак ці повноваження не є необмеженими. За наявності судового спору уповноважений орган повинен підтвердити законність свого рішення. Саме посилання на державну безпеку не повинно виключати ефективного судового контролю.

Важливим є й дотримання принципу пропорційності. Наприклад, заборона може істотно впливати на сімейне життя іноземця, який має близьких родичів в Україні. Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує повагу до приватного та сімейного життя. Такі обставини повинні оцінюватися з урахуванням законної мети обмеження.

Наявність родини в Україні не створює безумовного права на в’їзд. Однак державний орган не може ігнорувати істотні обставини, які мають значення для оцінки пропорційності. Саме тому якісний адвокатський захист передбачає аналіз не лише процедури, а й фактичних наслідків заборони.

Адміністративне та судове оскарження заборони в’їзду

Пункт 8.1 Інструкції № 946 передбачає право оскаржити постанову до регіонального управління Державної прикордонної служби або суду. Якщо рішення ухвалив орган центрального підпорядкування, скарга подається до Адміністрації Держприкордонслужби. Іноземець також може звернутися безпосередньо до адміністративного суду. Вибір способу захисту залежить від обставин справи.

У судовому провадженні особливе значення має частина друга статті 77 КАС України. Вона покладає обов’язок доказування правомірності рішення саме на відповідача — суб’єкта владних повноважень. Отже, прикордонний орган повинен підтвердити законність встановленої заборони. Самого посилання на службові повноваження недостатньо.

Крім того, ця норма обмежує можливість обґрунтовувати постанову доказами, які не були покладені в її основу. Виняток допускається лише за умов, прямо передбачених законом. Це перешкоджає довільному виправленню недоліків рішення вже під час судового розгляду. Водночас іноземець повинен довести обставини порушення своїх прав, на які посилається.

За загальним правилом частини другої статті 122 КАС України строк звернення до адміністративного суду становить шість місяців. Він обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення права. Якщо використовувався адміністративний порядок оскарження, можуть застосовуватися інші строки, визначені частиною четвертою цієї статті. Тому дату отримання постанови та результати попереднього оскарження потрібно перевіряти окремо.

Для рішення про відмову в перетинанні державного кордону встановлений спеціальний порядок. Частина третя статті 14 Закону «Про прикордонний контроль» передбачає місячний строк його оскарження. Якщо іноземцю одночасно встановили заборону й відмовили в перетинанні кордону, необхідно розмежувати обидва рішення. Інакше існує ризик пропустити відповідний процесуальний строк.

Подання скарги або позову саме собою не зупиняє дії заборони. Водночас статті 150–151 КАС України передбачають можливість забезпечення адміністративного позову. За наявності законних підстав суд може зупинити дію оскаржуваного рішення. Однак такий захід не застосовується автоматично та не гарантує допуску в Україну за відсутності інших умов в’їзду.

Скасування заборони та вилучення відомостей із баз даних

Скасування незаконної постанови повинно супроводжуватися усуненням її правових наслідків. Відповідно до пункту 8.2 Інструкції № 946 прикордонний орган повідомляє інформаційний центр про скасування заборони. Відмітка в паспортному документі анулюється у встановленому порядку. Відомості з інформаційних баз підлягають вилученню або зміні.

Окремий механізм передбачений пунктом 8.3 Інструкції № 946. Він стосується припинення обставин, які спричинили заборону через невиконані рішення про прикордонні штрафи. У таких випадках уповноважений орган повинен невідкладно оформити постанову про скасування обмеження. Після виконання відповідної процедури інформація підлягає вилученню з баз даних.

Водночас сплата штрафу не означає автоматичного скасування будь-якої заборони в’їзду. Необхідно встановити, за якою саме підставою ухвалено первинне рішення. Якщо заборону встановлено за поданням державного виконавця, застосовується спеціальний порядок пункту 8.4 Інструкції. Тому механізм скасування залежить від правової природи обмеження.

Докладніше про перевірку заборони, встановлення органу, який її ініціював, та усунення відповідних причин розглянуто в нашій статті «Як іноземцю зняти заборону в’їзду в Україну». Для ефективного захисту важливо отримати первинне рішення та матеріали, на яких воно ґрунтується. Без цього неможливо належно оцінити законність постанови та перспективи її скасування.

Адвокати юридичної компанії «Дорожній Адвокат» надають правову допомогу щодо оскарження незаконних рішень прикордонних органів. Юридичний супровід охоплює отримання документів, аналіз доказів, підготовку скарг і судовий захист. Важливо домогтися не лише скасування незаконної постанови, а й фактичного усунення її наслідків.

Висновок

Прикордонники можуть заборонити іноземцю в’їзд в Україну лише за наявності визначених законодавством підстав. Відповідне рішення повинно прийматися компетентною посадовою особою та ґрунтуватися на належних доказах. Строк заборони має відповідати конкретній правовій нормі, а процедура — вимогам Інструкції № 946.

Наявність постанови не означає, що вона є законною та не підлягає перегляду. Відсутність доказів, перевищення повноважень, необґрунтованість або істотне порушення процедури можуть бути підставами для її скасування. При цьому обов’язок довести правомірність оскаржуваного рішення покладається на державний орган.

Іноземець має право вимагати ефективного захисту, скасування незаконної заборони та усунення її наслідків. Прикордонний контроль повинен здійснюватися відповідно до закону, а не на підставі припущень чи довільних висновків посадових осіб.


Для оскарження штрафу звертайтеся до юридичної компанії «Дорожній Адвокат». Працюємо по всій Україні. Тел.: 050-758-11-74 (Viber, Telegram), 067-171-16-11. Дзвінки приймаємо щоденно без вихідних до 23:00.


Усі публікації юридичної компанії «Дорожній Адвокат» є авторськими. При републікації обов’язкове активне посилання на https://doradvokat.com.ua.
Наш Сайт (3 млн відвідувачів щорічно);
Наш Фейсбук (4 млн відвідувачів щорічно);
Наш Телеграм канал (15 тис підписників);
Наш Інстаграм (10 тис підписників);
Група «Водії України» (30 тис учасників);
Група «Перевізники України» (10 тис учасників).

Репост через: